Говорить мій вірменьский край-смак сонця в слові я люблю
Рокоче саз-дрижання сліз к струнним схові я люблю.
Гірьских квіток багряноцвіт і ярі пахощи троянд,
І наірянок у танк у круги шовкози я люблю.
Люблю смагляви небеса,битя джерел,озер прозир,
І літнє сонце,й вир снігів,немов виття вішапа з гир,
І чорностінний хмурий дім,залитий темрявою двір,
Тисячолітніх наших міст гранит в основі я люблю.
Де б я не був-наш рідний спів,як те ридання,не забуть,
І молитовно велич книг,все їх повчання не забуть,
І скільки б меч не тнув мене-всіх ран палання не забуть!
Мій Айастан в грозі заграв огнем любові я люблю.
Для мого серця у журби казкавих інших слів нема,
Таких,як наш Нарекаці або Кучак,умів нема!
Світ весь пройди-в снигу таких,як Арарат,верхів нема!
Масіс,якого не досяг,шляхи тернові я люблю!
Переклав з вірменьскої Віктор Кочевській
No comments:
Post a Comment